Після декількох годин тисняви та чекання ми таки вийшли за китайську митницю, і одразу нас накрила хвиля приємного збудження. Ми були у Китаї. У таємничій країні, де живе чверть населення землі, де найсмачніша в світі їжа (ну якщо не враховувати українську різдвяну кухню) і де гори підпирають небо. Ми широко відкрили очі, напружили всі можливі чуття та почали перетравлювати те, що було навколо. А перед нашими очима був зовсім інший світ. Такого різького контрасту при переході через якийсь кілометр роздільної смуги ніхто з нас раніше не міг уявити. Після казахських степів та доріг з ямами по яких їздили старі машини ми потрапили у барвистий та охайний світ. Навколо нас їздили маленькі та кольорові таксі, гарно вдягнені люди говорили по мобільних телефонах, виблискували модернові банки, і це все прикрашало море яскравих стрічок. І найдивнішим було те, що це все знаходилося не у якомусь сучасному бізнес-центрі, а у забутому Богом маленькому прикордонному містечку Хоргос.

Друге, не менш сильне, відчуття прийшло після того, як ми спробували зорієнтуватися та мусили питатися дорогу. Після декількох спроб стало зрозуміло, що порозумітися в нас нема шансів. Вказівники на дорогах були в ієрогліфах, а люди говорили 100% незрозумілою китайською мовою. Хоча треба відзначити, що бажання порозумітися в них було багато. Доки ми у маленькому книжковому магазині, аж зопрівши, за 15 хвилин змогли купити мапу автомобільних шляхів, продавщиця встигла зателефонувати своєму англомовному знайомому, і він одразу прибіг на допомогу. Англійська в нього була слабенька, але дізнавшись, що ми з України, він задзвонив іншому знайомому, який також за декілька хвилин прибіг з роботи і почав з нами балакати російською. Потім підійшла група казахів підозрілого вигляду, і ми не договоривши розійшлися по своїх справах.

А справ в нас на той час було дві. Перша - поїсти, а друга - вийти за межі містечка та знайти місце для ночівлі у наметах. З першою справою ми справилися на відмінно. Власне кажучи, це була третя хвиля надзвичайно приємних відчуттів, що найшла на нас того вечора. Зайшовши у випадково найпростішу забігайлівку, за 4.5 гривень кожен, ми отримали величезну миску справжньої китайської лапші з підливкою та необмежену кількість чаю. Смакота та й годі. Їсти, звичайно ж, довелося паличками, але чи то від почуття голоду, чи то від того, що в нас не було іншого виходу, це мистецтво ми освоїли доволі швидко.

Добре попоївши, ми закинули наплечники на спини та радісно вирушили за місто. Але по дорозі на нас чекала найбільша несподіванка за той день. До нас підбіг захеканий китаєць, наш новий знайомий, що розмовляв російською, і сказав, що він нас шукав і трохи за нас переживав. Сказав, що не вартує, щоб ми йшли самі за місто, бо можемо потрапити у якусь халепу. І запросив нас на ніч до себе у гуртожиток. Отож, він зі своїм другом, завели нас до себе, зводили на базар та показали що і де треба купувати, завели у душ та напоїли пивом. Наступного ж ранку вони нам поставили сніданок. Хлопака, який нас так гостинно прийняв, 5 років відівчився в Черкасах і тому він добре знав, як важко може бути іноземцям, які попадають у зовсім незнайому країну. Я ж собі пообіцяв, що як буде мене доля зводити з мандрівниками у Львові, то, хто б вони не були, я буду їх як мінімум пригощати пивом.

Наступного дня ми вирушили далі вглиб Китаю. То була найбільша автономна провінція, в центрі якої знаходиться величезна пустеля Такламахан. В основному там живе народність унгурці, які є сумішшю китайської та арабської раси, і які таки сильно відрізняються від справжніх китайців як зовнішнім виглядом так і своїми звичаями. Мова в них споріднена з турецькою, а за вірою вони мусульмани. Але мандрівників зі сходу провінція Шіньян вразить не тільки своїми розмірами та гарними передгір'ями Тяньшаню. Вражає те, як серйозно та завзято китайці оцивілізовують те, що колись належало диким кочівникам. Цей процес ще не завершено, дороги ще будуються, в горах і далі живуть бідні вівчарі, але те, що вже зроблено, не може не викликати поваги та навіть захоплення. Тут ви знайдете ідеально рівненькі дороги, по яких їздять нові китайські машини, автомагістралі, що перетинають гори, трактористів, що говорять по мобільних телефонах, а мобільний зв’язок у пустелі за 200 кілометрів до найближчого населеного пункту, DVD плеєри у забігайлівках та автобусах.

Мусимо подякувати нашим спонсорам, які підтримали нас у скрутну хвилину: НТОН Мобайл, магазин туристичного спорядження Команчеро, Галінстрах, Союзу Українців у Великій Британії, Львівській пивоварні.